Відновлення історичної справедливості

“Досі в Україні діяв ще радянський закон про реабілітацію, значна частина жертв комуністичного режиму формально вважалася злочинцями. Тепер ми нарешті відновлюємо історичну справедливість. За новим законом, реабілітації підлягають усі репресовані позасудовими органами, всі депортовані, а також люди, засуджені за те, що зі зброєю в руках боролися за незалежність України.  Реабілітація поширюється на всіх, хто постраждав від дій комуністичного режиму в 1917-1991 роках», - пояснює співавторка закону, народний депутат Ганна Гопко.

За її словами, закон допоможе захистити тих, хто боровся за незалежність України в роки комуністичної окупації, але, через законодавчу колізію, досі лишаються злочинцями в правовому полі.

«Це ще один виразний сигнал українським громадянам і світовій спільноті: наша держава рішуче засуджує комуністичну окупацію і шанує добре ім’я та гідність кожної людини, яка постраждала від репресій тоталітарного режиму”, - наголошує Ганна Гопко.

Реабілітація осіб, які незаконно постраждали від дій комуністичної тоталітарної системи вперше розпочалася ще в Радянському Союзі, відразу по смерті Сталіна.

17 квітня 1991 року, тоді ще в Радянській Україні, було прийнято Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», але цей закон не врахував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами.  

На шляху вступу до Європейського Союзу Україна взяла на себе обов’язок впроваджувати та захищати європейські цінності, однак визнання невинності жертв, репресованих комуністичним режимом, дотепер відтерміновувалося. Демократичні країни Центрально-Східної Європи визнали невинуватість цих людей ще на початку 1990-х років.

У 1996 році необхідність реабілітації осіб, що були незаконно знищені або засуджені комуністичною тоталітарною системою, була зафіксована в резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» № 1096. Резолюція базувалася на доповіді про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем.

http://www.memory.gov.ua/news/reabilitatsiya-represovanikh-chomu-i-yak-tse-vidbuvatimetsya

“Ухвалення цього закону відновлює справедливість – адже він знімає тавро «ворогів народу», «вбивць», «шпигунів», «диверсантів» з тих людей, які боролись за незалежність України. Цими змінами Україна нарешті дає можливість відновити справедливість морального характеру перед тими, хто боровся за незалежність. Закон про реабілітацію жертв комуністичного тоталітарного режиму є логічним продовженням декомунізації та переосмисленням нашого минулого. Це важливі висновки, які ми усі маємо зробити для того, щоб будувати нове майбутнє України – з власною історією та героями”, - коментує Перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Аліна Шпак.

Хто буде реабілітований

Кандидат історичних наук, відповідальний секретар науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», один з авторів закону Роман Подкур пояснює, що точну кількість тих, кого буде реабілітовано наразі підрахувати важко, адже частина справ знаходяться поза межами України.  

«Достеменно сказати скільки осіб буде реабілітовано поки що неможливо. Причина у тому, що ми не знаємо тієї кількості справ, які потрібно буде переглянути в архівах МВС та СБУ.  Можемо припустити, що приблизна кількість осіб, які підпадають під реабілітацію за новим законом коливається від 10 до 100 тисяч. Треба зважити ще на один момент -  частина людей, яка буде звертатися, посилатимуться на справи, що знаходяться в країнах колишньої СРСР, це зокрема Російська Федерація, Казахстан, куди нам доведеться робити запити», - пояснює Роман Подкур.

У законопроекті прописано до деталей, хто може претендувати на реабілітацію. Йдеться про такі категорії:

1.     Особи, які зі зброєю в руках боролися проти режиму:

·         Учасники державотворчого процесу та визвольного руху 1917 – 1921 років

·         Учасники селянських повстань 20-х років

·         Учасники селянських повстань напередодні Голодомору 1932 – 1933 років

·         Члени Організації Українських Націоналістів

·         Вояки Української Повстанської Армії.

2.     Особи, які були обвинувачені рішенням позасудового органу (так званні досудові органи «двійки», «трійки» та особливі наради). Багатьох українців з цієї категорії вже реабілітували, проте залишається значна кількість осіб, які мають відновити своє чесне ім’я. У більшості випадків, це українці  постраждалі під час «Великого терору».

3.    Окремо законом визнаються потерпілі від репресій комуністичного тоталітарного режиму - родичі та близькі репресованих:

-        Чоловік/дружина репресованої особи

-        Діти (також усиновлені) репресованої особи

-        Інші особи, які перебували на утриманні репресованої особи.

До цієї категорії входять родичі «ворогів народу», які жили у спецпоселеннях. Зокрема це діти та дружини «ворогів народу» СРСР .

  

Як відбуватиметься реабілітація

Законом запроваджується створення двох типів комісій – регіональної комісії при обласних адміністраціях та національної при Українському інституті національної пам’яті. Саме вони прийматимуть рішення про надання статусу.

Завдяки прийнятому законопроекту, за спрощеною процедурою будуть реабілітовані ті особи, які були покарані позасудовими органами («двійкам», «трійками», особливими нарадами тощо).

Для усіх інших осіб є нова процедура і вона максимально враховуватиме усі обставини здійснення репресій проти конкретної особи. Реабілітація відбуватиметься у 5 кроків:

1.    При ОДА створюються регіональні комісії з реабілітації.

2.    Комісії збирають документи та усні пояснення по справі особи.

3.    На попередньому розгляді документів робиться висновок регіональної комісії.

4.   Пакет документів, висновок та пропозицій надсилаються до Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті.

5.    Комісія приймає рішення про реабілітацію.

Ініціаторами процесу реабілітації зможуть виступити:

-        репресована особа,

-        її спадкоємці, будь-який з членів її сім’ї,

-        Уповноважений ВР з прав людини,

-        Український інститут національної пам’яті,

-        громадська організація, яка досліджує історію України ХХ століття або надає допомогу з питань реабілітації жертв тоталітарного режиму.

Для того, щоб почати процес реабілітації, потрібно буде написати заяву у довільній формі до регіональної комісії.

При прийнятті рішення Національна комісія досліджуватиме матеріали кримінальної справи, свідчення очевидців, пояснення репресованої особи, інші докази. Усі сумніви тлумачитимуться на користь репресованої особи. Рішення Національної комісії можна буде оскаржити у суді.

  

Ухвалення цього закону є важливим кроком уперед у подоланні тоталітарного минулого  та логічним кроком продовження декомунізації, - вважають в Українському інституті національної пам’яті.

Після того, як ми очистили топоніми від засилля радянської спадщини, ми мусимо відновити репутацію чесних імен тих, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України. Це наш моральний обов’язок.

Нагадаємо, що авторами законопроекту виступили народні депутати: Парубій Андрій (Голова Верховної Ради), Шухевич Юрій-Богдан, Третьяков Олександр, Луценко Ірина, Бурбак Максим, Артюшенко Ігор, Медуниця Олег, Соболєв Єгор і Гопко Ганна. 

Над проектом закону працювали Український інститут національної пам'яті, народні депутати України, а також представники громадськості, а саме група «Політика національної пам'яті» Реанімаційного пакету реформ, Центр досліджень визвольного руху, окремі дослідники, експерти, представники Архіву Служби безпеки України. Також у процесі розробки законопроекту проводилися публічні обговорення у форматі Town Hall Meeting, які організовувала Лабораторія законодавчих ініціатив разом з Лігою Інтернів в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа.

Згідно закону "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"  кожна установа, в архіві якої є матеріали репресивних органів 1917-1991 років, має забезпечити безперешкодний доступ до них. Опублікувати на своєму офіційному сайті інформацію про працівників, відповідальних за забезпечення доступу до архівів репресивних органів СРСР, а також дані про наявні обмеження в доступі до архівної інформації та їхній термін.

До 21 травня 2016 року Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна пенітенціарна та Державна прикордонна служби України, Генеральна прокуратура, Державна судова адміністрація, інші державні органи, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, що перебувають у їх віданні або належать до сфери їх управління повинні провести ревізію носіїв інформації репресивних органів. Результати ревізії вони поінформують Український інститут національної пам’яті.

http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/12/24/148832/

Рутина праці і радість знахідки - будні дослідників

22-24 липня 2014 р. відбулася робоча зустріч істориків Церкви та богословіву Свято-Успенському монастирі оо. Василіан  у Варшаві, в рамках приготування до Ювілею 400-ліття  затвердження Конституцій Конгрегації Пресв. Трійці у Литві, яка стала основою сучасного Василіанського Чину , яку організував Протоігумен Свято-Покровської провінції у Польщі о. Ігор Гарасим, ЧСВВ, який познайомив учасників з фондами бібліотеки і архіву Василіан у Варшаві. Перше знайомство з Василіанським архівом у Варшаві (ВАВ) дало позитивний результат. Адже у архіві в є лист повідомлення про життя і обставин смерті Слуги Божого о. Григорія Балагурака, ЧСВВ. Також серед кореспонденції о. Павла Пушкарського є лист запит з м. Іваї, Бразилія о. Іринея Вігоринського про життя і долю о. Єремії Ломницького, який помер у Симбірську з наміром зібрати свідчення і документи про його життя у Сибірі через о. Полікарпа Панчишина, який перебував у Сибірі.

Повнота дослідження джерел та роль архівів

Анкета о. Климентія Шептицького, Київ

12 червня 2014 р. у рамках семінару відбулася зустріч представників Церкви як з Риму так і зі Львова з начальником і працівниками Галузевого архіву СБУ. Під час зустрічі монс. Роберт Сарно , урядовець Конгрегації святих пояснив що Церква ведучи процес беатифікації шукає повноту правди про особу кандидата і потребує зібрати усі матеріали, які проливають світло на особу, чесноти і факт його мучеництва через пошук в усіх можливих інституціях і опитуючи осіб які можуть надати матеріали pro et contra слави святості і мучеництва Слуги Божого. Представники архіву в особі начальника п. Ігоря Кулика запевнили що відкритість архівів є свідченням готовності держави пролити якомога повно світло на життя Слуг Божих у процесі збору документів. п. Володимир Бірчак, працівник архіву зазначив що потрібно значного ентузіазму та більшої кількості дослідників що дозволить опрацьовувати фонди, а наслідком праці мають бути наукові та публіцистичні книги, які донесуть правду про роки радянського терору які стануть уроком історії для наступних поколінь українців. Працівники архіву передали для Місії Постуляції серію публікацій та запевнили у готовності надавати необхідні матеріали для справ беатифікації мучеників та ісповідників віри. 

о. Полікарп, ЧСВВ

Парадокси дій влади - актуальне минуле

Акт про збереження, ДАЛО, Р 1332, спр. 6

Ліквідація монастирів - один з виявів репресії Церкви у Галичині  на початку 1946 р. У фондах Уповноваженого у справах релігії по Львівській обл. зберігаються документи радянського обласного керівництва, які за формою є короткими і змістовними інструкціями, які описують причину для скасування монастирів. Першим з рис акту про ліквідацію монастиря була як не парадоксально - боротьба за збереження будівель монастирів "...оскільки приміщення монастирів багато років не ремонтуються і приходять у повну непридатність..." Іншим стандартним аргументом яким голова Облвиконкому переконував районне керівництво був пошук раціонального виходу: " в ряді монастирів не раціонально використовується приміщення" Третім кроком цих звернень був надзвичайний вияв турботи про майно: "для раціонально використання і збереження надалі будинків монастирів" як також турбота про монахів та сестер, як у випадку з отцями Редемтористами "переселити 38 монахів редемптористів з с. Збоїська  у монастир с. Голоско-Велике".

Українці греко-католики біля каплиці у Караганді, (Казахстан) 17 шахта, 1956-1957 р.

На фотографії молодь греко-католицької громади Казахстану, приклад живої віри, яка гуртує молодь у часі заслання. Роки після смерті Йосифа Сталіна були часом звільнення від страху і очікування великих перемін. Хоч так і не сталося, каплицю незабаром було закрито і Богослужіння далі відправляли по домам, однак такі душпастирі як блаж. Олексій Зарицький далі скріплювали вірних і гуртували християнську громаду. Якщо хтось має можливість розпізнати зображених на фото пишіть коментарі!

о. Полікарп, ЧСВВ

Блаженні новомученики УГКЦ - студенти Папських колегій у Римі.

За основу розвідки взято неопублікований переклад книги Жан Паоло Матеї, Україна земля мучеників, хронологічні дані по Dmytro Blazejovskyi, Byzantine Kyivan Rite Students.

Блаженний Миколай Чарнецький  Єпископ Станіславівський (нині Івано-Франківськ) Григорій Хомишин навчався у Рим від 28.10.1904 і проживав в Українській Колегії св.Йосафата. Два роки вивчав філософію, вивчення богослов’ї у період 1904-1909, cвященичі свячення 02.10.1909, доктор богослівя в Папському університеті Урбаніанум 16.11. 1909. Папа Пій XІ номінував його титулярним єпископом Лебедо і Апостольським Візитатором Волині і Підляшшя. Єпископська хіротонія відбулась 8 лютого 1931 року в церкві святого Альфонса в Римі з рук єпископа Григорія Хомишина, у 1939 р. адміністратуру піднесено до гідності екзарзату.

Блаженний Йосафат Коциловський. З 6.11. 1901 року проживав в Українській Колегії св.Йосафата в Римі. Вивчав філософію на Папському університеті Урбаніанум отримав ступінь доктора філософії у 04.07. 1903, там же вивчав теологію у 1907 р. отримав ступінь доктора богословії. Після навчання 11.06.1907 залишив Рим, 6 жовтня 1907 року був рукоположений на священика. Эпископ Перемишля 1917-1947.